HDR-фото з кількох експозицій

Ні. Кадри, зняті з рук, суміщаються один з одним до будь-якого збирання, а результат обрізається до прямокутника, який покривають усі кадри, — тобто по краю втрачається кілька пікселів там, де здригнулася рука. Чого суміщення не виправляє, так це повороту: якщо між кадрами камеру не зсунули, а провернули, перевірка перекриття скаже, що кадри не сходяться.

Один кадр призначається розповіддю про те, що було в сцені, і всюди, де решта з ним розходяться, їхні пікселі замінюються вмістом цього кадру, перерахованим під їхню власну експозицію. Людина тому з’явиться рівно один раз — у тому положенні, яке вона мала у вибраному кадрі, — а місце все одно отримає всі експозиції й не виявиться освітленим інакше, ніж усе навколо.

Бо монітор і показує звичайну фотографію — саме вона лежить у файлі для екрана без запасу яскравості. HDR-версія їде поруч у вигляді gain map, і застосовує її лише екран, у якого цей запас є: більшість телефонів із 2023 року та свіжі ноутбуки. Під превʼю написано, який із випадків ваш.

Можна, і варто чесно сказати, що при цьому станеться. В одного знімка у вибитих світлах нічого не записано, тож діставати звідти нема чого. Він отримує інше — простір: верх його тонального діапазону пересаджується так, що яскраве небо чи лампа на HDR-екрані виглядають яскравими, а не сплющуються в ту саму білизну, що й аркуш паперу. Усе, що нижче, лишається недоторканим.

Звичайний крок — дві ступені, для інтер’єрів часто беруть три. Важливо, щоб найтемніший кадр тримав найяскравіше в сцені без пересвіту, а найсвітліший — тіні. Вікно в денному світлі проти освітленої кімнати — це приблизно шість ступенів, тож три кадри з кроком у дві ступені покривають її впритул, а п’ять кадрів — із запасом.

Поки ні: кадри мають бути тим, що вміє розкодувати браузер, тобто JPG, PNG, WebP, AVIF або HEIC. Експорт вилки з камери чи конвертера в JPEG втрачає частину широти, яку має raw, але помітно менше, ніж здається: діапазон тут береться з того, що кадрів кілька, а не з глибини кожного окремо.