Рукописний текст із друкованого

За побіжного погляду на роздрукований або сфотографований аркуш — здебільшого ні, і три речі тут працюють саме на це: форма кожної літери своя, рядки стоять на лінійці, а товщина лінії та щільність чорнила гуляють. За уважного порівняння відмінності лишаються, і про них варто знати заздалегідь. З’єднання між літерами беруться зі шрифту, а не виписуються пером, тому у зв’язному письмі місця стиків рівніші за людські. Ми імітуємо втому руки протягом сторінки, але не імітуємо настрій, поспіх і правки. І головне: це не ВАШ почерк — поруч із вашим же підписом різниця помітна одразу. Якщо результат має збігтися саме з вашою рукою, зберіть свій почерк у вкладці «Мій почерк». Інструмент не призначений для документів, де справжність руки має юридичне значення.

Бо не кожен рукописний шрифт уміє кирилицю, а показувати почерк, який замість літер намалює порожні прямокутники, — гірше, ніж не показувати взагалі. Список почерків перезбирається під писемність вашого тексту: наберете українською — лишаться ті, що покривають кирилицю разом з «і», «ї», «є» та «ґ»; зітрете й наберете англійською — список стане довшим. Якщо в тексті трапиться писемність, якої немає в жодному почерку, сторінка скаже про це прямо, а не залишить вас гадати над квадратиками.

У ньому зберігається лише чорнило, а папір прозорий, — і це єдиний формат, який можна покласти поверх чужого документа так, щоб під написом лишався видимим вихідний бланк. Звичайний PNG чи JPEG принесе з собою білий прямокутник і закриє все, що було під ним. Далі картинка вставляється як зображення у Word, у редактор PDF або в презентацію і рухається на потрібне місце. Якщо бланк у вас у PDF, вкладка «Заповнити PDF» зробить те саме акуратніше: там напис потрапляє в документ вектором і не залежить від роздільності картинки. І врахуйте: «наче відскановано» до прозорого варіанта не застосовується — затемнення країв намалювало б сірий прямокутник саме там, де потрібна прозорість.

Бо там немає тексту — там лінії. Кожна літера записана як набір кривих, і інакше бути не може: сенс інструмента в тому, що та сама літера щоразу має свою форму, а текст у PDF — це посилання на гліф шрифту, тобто рівно одна форма на всі випадки. Звідси наслідки: шукати по такому PDF не можна, скопіювати текст із нього не можна, а от збільшувати можна скільки завгодно — лінії лишаються різкими. У вкладці «Заповнити PDF» усе інакше: там ваш вихідний документ не чіпається, тому його власний друкований текст лишається текстом, шукається й копіюється, а рукописним шаром додається тільки те, що вписали ви.

Бо браузер віддає рівно один файл на одне натискання, і це не наша обережність, а виміряний факт: другий і наступні файли в тому самому натисканні мовчки зникають, а вкладка після цього перестає приймати завантаження взагалі — на цій сторінці й на будь-якій іншій сторінці сайту, аж до перезавантаження. Без жодної помилки на екрані. Тому багатосторінковий результат іде однією дорогою: тека, якщо ваш браузер уміє її запитати (Chrome, Edge та Opera на комп’ютері), інакше один архів. Якщо ви обрали теку, сторінки лягають у неї окремими PNG з номерами; якщо архів — тими самими файлами всередині ZIP.

Майже завжди річ у знімку, а не в почерку. Розбір іде по контуру написаного, тому йому потрібен рівний контраст: пишіть темною ручкою, а не олівцем і не світлою пастою, знімайте за розсіяного світла, без тіні від власної руки і без відблиску лампи. Аркуш має потрапити в кадр цілком — за чотирма чорними квадратами в кутах виправляється перспектива, і якщо хоч один зрізаний, розбір відмовляється працювати замість того, щоб тихо перекосити всі літери. Літери, які вийшли за свою клітинку, обрізаються її межею. Якщо фотографія все одно не дається, напишіть проблемні літери пальцем у другій вкладці: там хід пера записується повністю, і результат виходить чистішим за будь-який знімок.